Засядько Олександр Дмитрович

Засядько Олександр Дмитрович (1779 - 27.05.1837, Харків) - вчений у галузі ракетної справи, конструктор бойових ракет, генерал-лейтенант (1829 р.).

Засядько Олександр Дмитрович народився у 1779 році в с. Лютенька Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер Гадяцького району Полтавської області) у козацькій сім'ї потомственних гармашів.

Закінчивши кадетський корпус, став військовим артилеристом, був учасником всіх кампаній російських військ у 1799—1829 рр., досяг чину генерал-лейтенанта. Розпочавши в 1815 р. самостійно і на свій кошт роботи по створенню бойових ракет, після дворічних експериментів виготовив перші зразки запалювальних і гранатних ракет, сконструював пускові станки для залпового ракетного вогню, винайшов оригінальну ракету розривної дії (1818 р.), розробив тактику застосування ракетної зброї, на практиці, під час російсько-турецької війни 1828—1829 рр., довів ефективність ракетних ударів. Своїми відкриттями наш земляк наблизив день польоту в космос.

Помер у Харкові 27 травня 1837 року.

Ім'я О. Засядька присвоєно одному з природних утворень на зворотному боці Місяця.

Максимович Михайло Олександрович

Максимович Михайло Олександрович (3/15.09.1894 - 10/22.11.1873), — вчений-енциклопедист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет, філософ.

Максимович Михайло Олександрович народився 3 вересня 1894 року на хуторі Тимківщина поблизу Золотоноші на Полтавщині (тепер с. Богуславець Золотоніського району Черкаської обл.). Походив із старшинського роду.

У 1826 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний факультет). Був залишений при університеті для науково-академічної праці; одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки. В 1834 р. дістав професуру російської словесності в щойно відкритому Київському університеті св. Володимира і тоді ж був обраний першим ректором університету. Перебував на цьому посту до кінця 1835 р., після чого був деканом філософського факультету.

У 1841 р. за станом здоров'я вийшов у відставку. Поселившись на власному хуторі Михайлова Гора, решту (32 роки) свого життя присвятив виключно науково-літературній діяльності. Написав силу-силенну розвідок, статей, критичних заміток. Діпазон вченого простягався від ботаніки до історії. Створив етимологічний правопис — «максимовичку». Відкинутий в підросійській Україні, цей правопис вживався в школах Галичини, Буковини й Закарпаття до 1885 р. Підтримував особисті та творчі зв'язки з багатьма культурними діячами того часу, зокрема, Т. Г. Шевченком. Неодноразові намагання повернутися на штатну посаду кожного разу відхилялися міністерством освіти. Царські власті не були зацікавлені в діяльності прогресивного науковця. Лише наприкінці життя вченого зі світовим ім'ям було обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук (1871 р.) та почесним членом кількох університетів і наукових установ.

Помер 10 листопада 1873 року, похований на хуторі Михайлова Гора, поблизу с. Прохорівка Золотоніського повіту (тепер Канівського району Черкаської обл.).

Гамалія Платон Якович

Гамалія Платон Якович (18.11.1766 - 9.07.1817) — військово-морський теоретик і педагог, капітан-командор (1804 р.), почесний член Петербурзької академії наук (1801 р.), дійсний член Російської академії (1808 р.).

Гамалія Платон Якович народився 18 листопада 1766 року у с. Малютинці Лубенського полку (тепер Пирятинського району Полтавської області). Походив із старовинного козацького роду.

Закінчив Київську академію і Морський шляхетський кадетський корпус у Петербурзі (1784 р.). Служив на Балтійському флоті. Відзначився в морських битвах під час російсько-шведської війни (1788—1790 рр.). З 1791 р. викладав у Морському корпусі, читаючи гардемаринам курси теорії морського мистецтва і морської практики. В 1802—1811 рр. — інспектор Морського корпусу, постійний член Адміралтейського департаменту міністерства морських сил Росії (з 1805 р.). Виявив себе чудовим педагогом, підготував великий контингент моряків. Автор праць: «Вышняя теория морского искусства» (ч. 1—4, 1801 — 1804 рр.), «Опыт морской практики» (ч.1—2, 1804 р.), «Теория и практика кораблевождения» (ч.1—3, 1806—1808 рр.), «Сокращенная история астрономии» (1809 р.).

Помер 9 липня 1817 року. Похований у своєму маєтку Лисогор Борзенського повіту Чернігівської губернії.