Володимир Миколайович Кривий

Якщо Господь наділяє людину талантом до мистецтва, то практично прирікає цю людину на беззавітне служіння людям. Так відбулося і 10 квітня 1938 року, коли він дав життя і долю прекрасній людині і талановитому художникові Володимиру Миколайовичу Кривому.

Народився Володимир Кривий в селі Михайлівка Вінницької області. Страшні роки війни, яка прийшла в рідне село, важкі післявоєнні роки все це не могло не позначитися на долі Володі, як і багатьох дітей і підлітків того часу.

Життя зробило свій реальний вибір. Хоч вже тоді в юності виявився талант Володимира, але потрібно було заробляти собі на життя. Поступив в Тульчинській зооветеринарний технікум, який закінчив у 1957 році. Деякий час працював за фахом. Військова служба закинула молодого хлопця в Підмосков'я, де паралельно з виконанням військового обов'язку він навчається у військовій художній студії імені Грекова.

Після служби знов повернувся в рідне село. Довгий час працював на різних посадах в колгоспі. За тим в Полтаві - художником-оформлювачем паралельно навчаючись в ізостудіях Я. Ніконенка та О. Журбія. У 1985 році закінчив Московський університет народної творчості (факультет станкового живопису). Професійно живописом зайнявся з 1994 року.

Учасник республіканської виставки «Голодомор-33», благодійної виставки в Італії (провінція Генуя) двох виставок у Санкт-Петербурзі. Провів 80 (!) персональних виставок, більше 300 робіт знаходяться у 25 країнах світу. Величезна кількість його робіт представлені не тільки в музеях Полтави й Полтавської області, а й далеко за межами України в музеях і приватних колекціях. Переважаюча частина з цих робіт просто дарується (!). Відкриті персональні галереї у Полтавській школі-інтернаті для глухонімих дітей, дитячому садку „Пізнайко", 14-й школі «Здоров'я», навчально-виховному комплексі смт Диканьки, музеї-садибі М. В. Гоголя (с. Гоголеве Шишацького р-ну), школі с. Михайлівки (на батьківщині митця) та м. Комсомольську ("Церкви і храми Полтави й Полтавської області, зруйновані за радянської влади"). Більшу частину своїх робіт художник дарує школам, музеям, дитячим садкам. Як говорить сам митець, він працює на майбутнє, адже його картини в навчальних закладах сприяють естетичному вихованню підростаючого покоління, вчать любити рідний край і його чудову природу.

Про життя і творчість В. Кривого розповідають його книги «Тернистий шлях до визнання», «Духовність», «Володимир Кривий: для себе і для всіх», «Православні храми Полтавщини».

За благодійну діяльність художник став лауреатом премії імені Панаса Мирного 2005 р. (до речі, яку досі не отримав), нагороджений грамотою Української автокефальної православної церкви, занесений у книгу «Хто є хто на Полтавщині», з нагоди 70-річного ювілею Володимир Миколайович був нагороджений Предстоятелем Української Православної Церкви Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром орденом Рівноапостольного князя Володимира, нагороджений грамотою президії Українського фонду культури.

Чудові пейзажі його картин просто зачаровують своєю красою і неповторністю. Легкі мазки пензлем відкривають нам неймовірну красу рідного Полтавського краю, його просторів, неповторну красу природи та невеличких українських сел. Розглядаючи його картини, немов би занурюєшся в нереальну казковість української природи. Пейзажі митця - це тайна природи, сокровенні куточки рідного краю. Теми його картин на перший погляд здаються ніби простими і звичайними куточками лісу, поля, луків, села, річки. Але разом із тим вони відкривають нам щось набагато ширше й допомагають сприймати світ очима художника - ніжно і з великою любов'ю. Я, практично мало у наш час можу перерахувати полтавських художників, які з етюдником пішки обійшли б стільки, скільки обійшов Володимир Миколайович (а йому не багато не мало вже за 70), а треба ще з собою нести понад 12 кг. І здоров'я вже не те і зір підводить. Але він душею ще молодий і наповнений багатьма планами на майбутнє.

Результати цих подорожей - величезна кількість прекрасних робіт. А їх кількість у художника не багато не мало, а перевалила за 12 000 (!). Багато хто може сказати, мов, зараз це не модно, навіщо, мовляв, ходити з етюдником, досить сфотографувати. Може вони, і матимуть рацію, але від картин художника, невловимо випромінюється та жива теплота нашої рідної землі нашої природи, яка вражає у саме серце. Мабуть цей живий дух вбирається в картини саме там, на пленері, а потім випромінюється, зігріваючи душу. Просто ці картини написані з любов'ю до свого краю до Полтавської землі, що стала йому другою батьківщиною.

Пише художник і на історичні теми і портрети. Не можливо навіть перерахувати всі його роботи. І кожна справжній шедевр. Нажаль, я не зміг побачити всіх його творінь тільки ті, що були вдома і які художник готував, щоб розмістити в персональному музеї, що буде розташований на його батьківщині у с. Михайлівка Вінницької області.

Чистоту і цінність його творінь гідно, як я зрозумів, можуть оцінити тільки іноземці (напевно, у них все-таки більше совісті), які, купуючи у художника картини, дають за них (за нашими українськими мірками непогані гроші).

Наскільки можна бути безкорисливою і талановитою людиною, щоб тільки дарувати своє мистецтво людям, не вимагаючи нічого натомість. Тому я навіть не здивований, що Володимир Миколайович при всій його добродійності до цього часу не являється ні членом Спілки художників України, і не має ніяких звань, а по совісті - давно було б пора, враховуючи ту кількість проведених виставок, картин роздарованих ним і книг, які він видав за свій рахунок.

А тепер трохи хочу Вам розповісти про унікальну книгу «Православні храми Полтавщини», яку митець видав за свої власні кошти, тому, що виявилось, що та унікальна та кропітка робота, яку він провів нікому не потрібна. Тільки самому автору відомо скільки він пооббивав порогів видавництв і обійшов "чиновників від мистецтва". Мабуть так і залишилася його праця нікому невідомою, якби не трапилася на його шляху така шанована людина, як Високопреосвященніший архієпископ Полтавський і Миргородський Филип, котрий по достоїнству оцінив працю художника і допоміг йому видати цю книгу при підтримці Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії. До речі, увесь тираж цієї книги було викуплено Полтавською єпархією, а гроші витрачені митцем на видання книги повернуті творцю.

Презентація історико-краєзнавчого видання «Православні храми Полтавщини», яке являє собою збірку репродукцій картин художника та збірку статей про храми Полтавської землі, відбулася 21 січня 2010 року в духовно-просвітницькому центрі Полтавської єпархії Української Православної Церкви. В статтях книги використані архівні матеріали, розповіді старожилів та церковнослужителів.

До збірки увійшли 144 репродукції картин Володимира Кривого та більш 40 статей, які стосуються храмів Полтавщини і вийшли в різні часи в різних виданнях. Над своїм творчим доробком автор працював більше п’яти років.

Сама ж колекція «Православні храми Полтавщини» в кількості 144 картин була подарована митцем Полтавській Місіонерській Духовній Семінарії Української Православної Церкви, що знаходиться у місті Комсомольську Полтавської області.

А історія створення цієї колекції така. Колись на день народження художнику подарували довідник «Полтавщина», у якому були матеріали і про храми нашого краю. Відтоді митець вирішив, що треба відновити для нинішнього і майбутніх поколінь те, що було по-варварськи знищене.

Так, першою його подорожжю були відвідини села Вельбівка Гадяцького району. У маршрутному таксі, по дорозі до Гадяча, дізнався, що там збереглася чудова дерев’яна церква, побудована ще у 1865 р. Зробив декілька етюдів. А потім попрямував до Гадяча. Зробив замальовки собору Успіня Пресвятої Богородиці, що був зведений у 1998 р., і церкви Всіх Святих.

Наступна поїздка була у с. Римарівку Гадяцького району. Виконавши ескізи чудового храму Покрова Пресвятої Богородиці, спорудженого у 1903 р., побував у с. Плішивець, де написав церкву Покрова Пресвятої Богородиці.

Тільки у Гадяцькому районі художник замалював 11 церков й пройшов пішки десятки кілометрів.

Для своєї роботи Володимир Миколайович користувався картою Полтавської області, де були відмічені всі церкви. Нею він керувався у своїх подорожах. Але довідник "Полтавщина" видавався ще у 1980 роки, тому траплялися такі випадки, що коли він прибував на місце, а церкви вже не було. Так, у с. Шишаках Хорольського району церква згоріла, а в с. Вертунах — реставрувалася. Деякі храми були тільки руїнами, інші без бань (на своїх картинах художник домальовував їх сам).

Одного разу вирішив поїхати в с. Корещину Глобинського району — батьківщину народної артистки Раїси Кириченко. Зробивши декілька етюдів місцевої церкви, розпитав у людей де знаходиться хата Раїси Кириченко. Підійшовши до садиби, у дворі побачив Миколу Кириченка. Поцікавився, чи він один, аж тут з’явилась і господиня. Вона запросила до оселі, більше години художник розповідав, що хоче створити галерею церков. Раїса Опанасівна дуже зраділа цій ідеї. Розпитувала про Полтаву, запросила на обід. Потім Володимир Миколайович попрощавшись пішов у Глобине.

Після поїздки він написав статтю про Раїсу Кириченко, а також її портрет і хату, в якій вона народилася. Але подарувати Раїсі Опанасівні не встиг її вже не стало. Зараз ці картини знаходяться у картинній галереї смт Диканьки.

Багато зображень храмів з'явилися на картинах тільки за допомогою архівних фото і старих листівок.

Коли в колекції вже нараховувалося більше 70 церков, Володимир Миколайович зробив першу виставку в бібліотеці імені І. П. Котляревського. Але на цьому не зупинився, поїздки по області продовжував і далі. Взимку побував у декількох районах. Зібрав багато матеріалів, це були фотографії, ксерокопії, свідчення старожилів. Особливо митця вражав вандалізм земляків, які руйнували храми за розпорядженням зверху.

Наступна виставка колекції була організована протоієреєм Володимиром Погребним (проректором Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії) у Міському виставковому залі Комсомольська. Тут були присутні духовенство Семінарії, священнослужителі, міська влада.

Розмовляючи з цією чесною і великодушною людиною, згодом розумієш, наскільки важка доля дійсного творця в наш нелегкий час тотальної бездуховності, словоблуддя і гонитви за грошима і владою. І все таки, щиро хочеться вірити в краще, в духовне, в таких людей як Володимир Миколайович Кривий. Дай Боже Вам, шановний, здоров'я.

Від автора:

• Я представляю тут декілька робіт та репродукцій з книги «Православні храми Полтавщини». Більше дізнатися про творчість художника Ви можете відвідавши його персональні виставки.
• телефон: +38 095 844 3496

В. М. Кривий. Троїцький храм. с. Вишняки. Хорольський р-н (1791 р.)

В. М. Кривий. Воскресенський храм. м. Хорол (1821 р.). Зруйнований

В. М. Кривий. Спасо-Преображенський храм. с. Решетники. Новосанжарський р-н (1887 р.). Зруйнований

В. М. Кривий. Успенський храм. с. Лютенька. Гадяцький р-н (1686 р.). Зруйнований