Магденко Віктор Миколайович

Магденко Віктор Миколайович 1887—1954) український живописець-пейзажист, фотограф-художник, член Асоціації художників Червоної України.

Магденко Віктор Миколайович народився у Полтаві. У своїх творах відображав мальовничу природу полтавського краю, у фотографіях і композиціях — працю простих трудівників. Був фотокореспондентом газети «Більшовик Полтавщини», завідував фотоательє. Картини представлені у Полтавському художньому музеї. Похований на міському кладовищі.

• Від автора: шукаю портрет та репродукції з робіт В. Магденка

Юхименко Прокіп Федотович

Юхименко Прокіп Федотович (1870—1931) — український різьбяр. Народний майстер художньої обробки дерева, мебляр, скульптор.

Юхименко Прокіп Федотович народився у містечку Великих Будищах Полтавської губернії (тепер Диканського району Полтавської області). Навчався у батька Федота та діда Івана. Автор барельєфів («Козак Мамай», 1902), скульптурних композицій, монументально-декоративних робіт у будинку Полтавського губернського земства, палаців Кочубеїв у Диканьці й Петербурзі, декоративних картушів у Музеї-заповіднику «Поле Полтавської битви», меблів, пряничних форм.

Твори зберігаються у музеях Полтави, Харкова, Охтирки, Києва. У 1928—1931 рр. викладав у Полтавському технікумі промислової кооперації. Роботи відзначені нагородами на багатьох виставках.

Похований на міському кладовищі (тепер територія парку ім. І.П. Котляревського).

• Від автора: шукаю портрет та репродукції з робіт П. Юхименка

Блох Леонора Абрамівна

Блох Леонора Абрамівна (1881, Кременчук — 1943) — український художник, скульптор.

Блох Леонора Абрамівна народилася 7 (19) квітня 1881 року у місті Кременчуці Полтавської губернії. Вчилась у школі малюнку «Товариства заохочування мистецтв» в Петербурзі у Р.Р. Баха та в студії О. Родена в Парижі (1898 — 1905). Ранні твори Леонори Блох («Бюст Родена», «Бюст Жореса») свідчать про вплив імпресіонізму. Учасниця виставок з 1910 року. У цей час створює скульптуру "Дівчина-італійка", 1912 р.

З 1917 року працювала в Харкові, де брала участь у реалізації плану монументальної пропаганди виконала скульптури в манері, близькій до імпрессианізму в т.ч. бюсти К. Маркса (1933 р.) і Ф. Енгельса, пам'ятник М.Горькому в Донецьку (1933 р.): створила бронзовий пам'ятник Т. Г. Шевченку (Богодухів).

З 1924 — професор Харківського художнього інституту. В портретах Коцюбинського, Мечникова, Мікеланджело Леонора Блох виразно відтворила індивідуальні характери. Значними творами Леонори Блох є ліричні композиції «Радість материнства» (1935 р.), «Робітнича молодь», «Казашка-медсестра» (1942 р.).

Померла 17 січня 1943 року у Алма-Аті (за іншими джерелами у с. Талгор), Казахстан.

• Від автора: шукаю портрет та репродукції з робіт Л. Блох
• Портрет Елеонори Абрамівни Блох. 1916 г. роботи Анни Опанасівни Кокель з сайту: http://hghltd.yandex.net/

  Харківський художній інститут. Майстерня Елеонори Блох.

  Блох, Елеонора Абрамівна. Жіноча голова. Харківський художній музей

Гаврилко Михайло Омелянович

Гаврилко Михайло Омелянович (5.10. 1882 — 1920, Полтава) — скульптор, учасник антибільшовицького національного опору початку XX ст.

Гаврилко Михайло Омелянович народився 5 жовтня 1882 року на Козацьких Хуторах поблизу с. Рунівщина, тепер с. Гаврилки Полтавського району.

Студіював кераміку і різьбярство в Миргородській художньо-промисловій школі ім. М.В. Гоголя (1899— 1904 рр.) в Опанаса Сластіона, у Петербурзі — в Училищі малювання (1904—1905 рр.), Краківській Академії мистецтв (1907—1912 рр.) у професора К. Лящки. Рік працював у майстерні Є. Бурделя в Парижі. Виявив у своїй творчості багато сили, енергії, поривів, оригінального світовідчування. Відзначався бурхливим, не завжди врівноваженим характером. Його життя — це одіссея переїздів, обшуків, арештів, втеч. Широке полотно його пригод, подане у повісті, затьмарило б не один сюжет авантюрного твору. Поряд із творчістю займався активною політичною діяльністю як член Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1914 р. – Союзу визволення України. Працював серед українських військовополонених у Фрайштадтському та інших таборах. З початком Першої світової війни у 1915 р. вступив до Легіону Українських січових стрільців, 1916–18 рр. – хорунжий. З 1918 р. перебував у складі Сірої дивізії. З 1920 р. – командував повстанським загоном Армії Української Народної Республіки на Чернігівщині, скінчив життя партизаном-повстанцем.

Наука за кордоном не пригнітила його дужої романтичної індивідуальності й оригінального, живого і сильного світогляду. Шанував язичницьких богів. Вважав українську культуру однією з найбагатших в Європі, переживав, що світу вона ще невідома. Серед творів: погруддя українських письменників М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федьковича (1914), скульптури: «Ганнуся» (1909 р.), «Сироти», «Козак і дівчина», «Каменяр» (1915р.), «Воля» (1916 р.). Найбільшим досягненням був проект пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1912 р.): грізного велета у киреї оточували внизу групи козаків і селян. Створив проект пам'ятника Т. Шевченку для Харкова. Виконав барельєф-медальйон та бюст для Полтавського театру (1919 р.).

Заарештований чекістами як керівник антибільшовицького повстання на Диканьщині, був страчений у Полтаві восени 1920 р. (За іншими джерелами помер від тифу, похований на міському кладовищі).